Ольга Самборська, 12 березня 2018
В моєму життя є дати, які я не хочу пам“атати, але вони спливають в цей день самі так, ніби запрограмовані мозком наперед. Сьогодні, 12 березня моєму братові Віктору виповнилося б 48 років, якби небесні ворота перед ним не відчинилися трохи зарано. Ми ніколи не знаємо той правильний час, коли хто буде забиратися від зла. Ми не можемо зупинити те, що тече само собою. Ми лише можемо споглядати, що нам залишається від людини після того, як двері туди за нею зачиняються. Багато років я боялася заглядати туди, що залишилося мені після брата. Пожовклі фото і листи, які переїзжали зі мною з квартири на квартиру, з країни в країну, були для мене як ізотопи з забороною доторкання. Просто біль від ураження інформацією могла б бути сильнішою за мою здатність до її витримання.
Брат залишив мене останнім з нашої родини, коли йому було лише 30 років. Потім 18 років не прийняття його відсутності. Сьогодні я відкрила коробку з його листами і подякувала Богу, що ще жила в час, коли люди просто писали один одному листи, які ще й досі випромінюють свою особливу енергію буття тоді, в дивний час агонії совдепії. В одному з листів читаю: “ Привіт з Кривого Озера! Пише тобі твій брат Вітя. Вирішив написати, бо надоїло завжди приносити листа від тебе і давати мамі, а потім вже самому читати.

 

Природа в Кривому цвіте! Буйно цвіте! Раніше якось не приділяв цьому уваги, а тепер видно, як зеленіє трава, кущі, дерева… Все кругом зелене. І повітря таке тепле, надворі жарко, весна в повному розгарі.

Олю, ти приїдеш на на 1 травня додому? Мубуть погода буде добра, то ти приїжджай. …“  Йшов 1986 рік. На вулиці буяв квітень. Брат запрошував сестру додому. Чернобиль рване за кілька днів. Оля залишиться на першотравневу демонстрацію в Києві. Щоправда, спочатку купить квиток, але в останню хвилину його здасть, що на повні груди вдихнути першотравневою чорнобильського повітря. А на два роки молодший брат чекав сестру-студентку вдома…22.04.86″ Таке відчуття, що цей лист я прочитала вперше. Якби мені повернути роки назад, я  б все залишила і поїхала в Криве Озеро подалі від видовищ і чужини, до родини, до брата.
Ще лежить купка листів від брата з армії.
Пишіть одні одному листи, щоб розмова між вами ніколи не закінчувалася.
Advertisements