http://imsu-mykolaiv.com

Криве Озеро – селище міського типу, центр селищної Ради, розташоване на обох берегах річки Кодими, за 220 км від обласного центру. До найближчої залізничної станції Любашівка – 14 км. Населення 11 634 чоловіка. Селищній Раді підпорядковані також населені пункти Леніне, Мазурове, Михалкове, Сергіївка і Червоний Орач.

 Криве Озеро – центр району, площа якого 0,8 тис. кв. км, населення – 37,5 тис. чоловік. У районі селищна і 8 сільських Рад депутатів трудящих, яким підпорядковані 29 населених пунктів. На його території 18 колгоспів, у користуванні яких 61,4 тис. га орних земель; 7 підприємств, 2 будівельні організації. Працюють 5 лікарень, 6 пологових будинків, 16 фельдшерсько-акушерських пунктів; 30 шкіл, професійно-технічне училище. Культурно-освітню роботу проводять 27 будинків культури і клубів, 57 бібліотек.

Поблизу с. Михалкового виявлено поселення доби пізньої бронзи, а на території Кривого Озера – скарб римських монет.
Засноване село понад 200 років тому. Свою назву воно дістало від озера з викривленими берегами, яке в давні часи утворили сполучені між собою річкові стариці. Першими жителями його були вихідці з Молдавії, які селилися на лівому березі Кодими, біля гирла невеликої притоки. Правий берег річки освоювали вихідці запівнічної України та запорожці. З часу заснування правобережна частина Кривого Озера, в якій 1764 року було близько 40 хат, вважалася власністю ханського каймакана Якуб-аги, який встановив тут свої податки: по 9 турецьких Левків з плуга і по одному – з кожної посівної борозни. З 1765 року Якуб-ага почав збирати з кожного двору ще по 7 левків. Крім того, мешканці села, як і всіх інших
«ханських слобід», обкладалися оброком на користь хана (десята частка прибутків від скотарства та промислів).
Лівобережна частина села і землі, що прилягали до нього у 80-х роках XVIII ст. належали магнатові Любомирському, який дозволяв селитися тут дрібній шляхті і молдаванам, а також кріпакам-утікачам, надаючи їм деяких пільг. Після пільгових років нові мешканці потрапляли у цілковиту залежність від власників цих земель, зазнаючи тяжких утисків від них.
Після російсько-турецької війни 1787-1791 рр. ці землі відійшли до Росії. Правобережну частину села було віднесено до розряду казенних поселень. 1793 року поділ села закріпили адміністративно: лівобережна частина належала до Балтського повіту Подільської ‚губернії, а правобережна – до Ананьївського повіту Херсонської губернії.
Низькі врожаї, часті посухи були постійними супутниками мешканців села. Хоч поселяни мали по 15 десятин землі на ревізьку душу, однак багато ділянок залишалось необробленими через нестачу робочої худоби: на 200 дворів припадало лише 90 коней.
Лівобережна частина села вже в кінці XVIII ст. стала значним торговим пунктом, де торгували зерном, худобою, овочами, промисловими товарами. Це сприяло його економічному розвитку. Тут почали селитися дрібні торговці, крамарі, ремісники, міщани, збіднілі дворяни. В 1804 році ця частина села згадується як містечко, в якому проживало 3472 жителі. Тут розвивались деякі промисли, а в 1845 році вже працювали салотопна і цегельні майстерні.
В 1841 році правобережну частину Кривого Озера віднесено до розряду військових поселень. З сусідніх повітів військові власті переселили сюди багато безземельних селян. За роки підпорядкування військовому відомству (1841-1849 рр.) населення в цій частині села збільшилось до 2185 чоловік, а землі в їх користуванні лишилися ті ж, що й двадцять років тому – 4365 десятин.
Кріпаків і землі Любомирських (тобто лівобережну частину) в 1812 році купив поміщик Шалайський, а на початку 40-х років вони стали володінням поміщика Янишевського. Задля освоєння земель власники часто переселяли селян. Так, 140 сімей було переселено до с. Адамівки, а на їх місце оселилися селяни-однодворці. Поміщик прирізав до свого наділу ще 282 десятини кріпацьких ділянок.
Напередодні реформи 1861 року з 27 господарств кріпаків Янишевського, що жили в Кривому Озері, 3 були безземельні, решта користувалася в середньому наділами по 2,3 десятини на ревізьку душу. Тільки в 5 господарствах була робоча худоба.
Після скасування кріпацтва в руках поміщика залишилось 4218 десятин орної землі, а селянам виділялося лише 1906 десятин (по 6 десятин на кожний тягловий двір і по 4 – на піший). Викупні платежі становили 68 крб. за десятину. Поміщик також вимагав виплати колишніх боргів у сумі 114 крб. сріблом. До 1867 року селяни спромоглися виплатити тільки за 19 десятин землі. А казенним селянам (колишнім однодворцям) після указів 1866-1867 рр. припало в середньому по 6,8 десятини землі на господарство. За переписом 1886-1887 рр.

у Кривому Озері 685 господарств були малоземельними, 64 – мали по 16-25 десятин землі, 5 – по 30-60, 122 десятинами володіла церква. Члени 50 родин наймитували, а 22 – подалися на заробітки. У 1895 році в лівобережній частині Кривого Озера проживало 4118, в правобережній – 3862 чоловіка.
Власник винокурного заводу Широченко мав понад 2 тис. десятин землі, яку скупив за безцінь у розорених селян Кривого Озера і навколишніх сіл. Стільки ж селянських земель загарбали адмірал Завійко та багатії Атаманчук і Дзевицький. Орендарі, які брали у поміщиків землю по 12 крб. за десятину, здавали її селянам по 18-20, а в окремі роки – й 30 крб. Це призвело до того, що весною 1901 року безземельні селяни самочинно захопили землі орендарів. Проте «бунтарів» одразу заарештували. А 11 жовтня 1904 року мобілізовані на російсько- японську війну селяни вчинили напад на садибу глитая Широченка, побили вікна в будинку, знищили меблі та інше майно. Згодом те ж саме зробили і запасні з села Гедвилова Балтського повіту. Налякані цими виступами, місцеві власті викликали військо. Невдовзі до Кривого Озера вступила рота солдат.
Активними революційними виступами зустріли кривоозерці 1905 рік. Навесні тут пройшла хвиля заворушень, демонстрацій, мітингів. Понад 150 жителів містечкам (лівобережної частини) та сусіднього села Луканівки припинили польові роботк, вигнали прийшлих робітників. Вони вимагали, щоб землевласник Широченко наполовину підвищив заробітну плату, знизив орендну ціну за випас худоби. Не зміг придушити заворушення і цілий ескадрон драгунів, бо кількість повсталих збільшилася до 500. Селяни примусили орендаря Дтаманчука відмовитися від 300 десятин орендованої землі, а поміщика – пообіцяти здати їм в оренду землю по 6 крб. за десятину замість 18 крб. До Кривого Озера прибули нові наряди поліції, які заарештували активних учасників цього виступу О. І. Таворського, В. М. Тисевича, Д. М. Піонтковського та інших, всього 37 чоловік, і відправили їх до кам’янець-подільської в’язниці. Восени 1905 року робітники й селяни Кривого Озера та навколишніх сіл зібралися на мітинг у лісі, але викликані з Саврані козаки перешкодили його провести. 19 грудня 1905 року повітовий управитель у донесенні Подільському губернатору сповіщав, що в повіті неспокійно, розповсюджуються різні прокламації і революційні газети, які закликають селян до збройних виступів.
Зосередивши після столипінської реформи в своїх руках кращі землі, тягло, реманент і насіння, багатії (вони мали по 50-200 десятин) експлуатували селянську бідноту. У неврожайні і голодні роки (1911, 1915) за позичку хлібом, насінням, допомогу тяглом вони примушували бідняків відробляти, як у дні панщини. Про свої бідування селяни писали мировому посереднику. За його дорученням волосний старшина провів навіть обстеження 23 родин. Виявилося, що на них припадало лише 29 десятин орної землі, 11 корів, 2 вівці, 1 свиня. 10 господарств зовсім не мали робочої худоби. Та ні скарги, ні обстеження не допомогли селянам. З’їзд мирових посередників відмовив їм навіть у позиці, оскільки більшість їх була безнадійними боржниками. Заборгованість справді була великою» Ще в 1910 році вона становила понад 13 тис. крб.7 До цього призводили низькі врожаї (по 15 пудів з десятини), низькооплачувана праця у поміщиків та куркулів (по 30-40 коп. за день під час жнив у 1907-1914 рр.)
Напередодні першої світової війни в Кривому Озері проживало 10 263 чоловіка. Тут було 18 дрібних підприємств (2 цегельні заводи, скотобойня, гуральня, два млини, олійниця, винокурний завод, 10 лісоскладів), які належали поміщикові та багатіям. Працювали 33 мануфактурні крамниці. На всіх підприємствах і в крамницях було зайнято 374 робітники.
Селяни терпіли від частих епідемій і всіляких хвороб.У 1911 році в лікарні працювали один лікар і одна акушерка. Перші дві школи в Кривому Озері відкрилися при церквах ще в 60-х роках XIX ст. Навчалося в них у 1868 році лише 10,3 проц. хлопчиків та 1,1 проц. дівчаток. Однак, більше як за півстоліття мало що змінилося. В 1911 році дві церковнопарафіяльні школи відвідувало лише 50 учнів, єврейське даокласне училище – 52 учні. В селі було кілька приватних шкіл, де вчилися діти заможних родин.
Під час першої світової війни майже у половини селян забрали худобу і коней для армії. Посівні площі скоротилися, ціни на продовольство і

предмети першої потреби підвищилися на 50 процентів. З надією трудящі Кривого Озера зустріли звістку про Лютневу революцію в Петрограді. 9 березня сюди прибули посланці Одеської Ради робітничих депутатів, за допомогою яких наступного дня було обрано Кривоозерську Раду робітничих і селянських депутатів. Проте до неї проникли і багатії. Навіть після її переобрання 14 квітня 1917 року вона залишалась чужою інтересам трудящих. Постанова есеро-меншовицької Ради про сплату поміщикам орендної плати по 18 крб. за десятину викликала обурення трудящих. Селяни зрозуміли, чиї інтереси захищає ця Рада, вони почали самочинно захоплювати поміщицьку землю.
Після встановлення в січні 1918 року в Кривому Озері Радянської влади та обрання нової Ради селяни приступили до розподілу приватновласницьких земель. Але в березні село окупували австро-німецькі війська. Населення піднялося па боротьбу з ворогом. У сусідньому селі Тридубах сформувався партизанський загін під проводом місцевих селян Л. Г. Познякова та І. О. Задорожного. Понад 120 мешканців Кривого Озера вступило до нього. Згодом загін злився з партизанським загоном І. К. Дячишина, який діяв на території Балтського повіту і влітку 1919 року став основою для формування 401-го полку 45-ї Радянської дивізії Й. Е. Якіра. Під ударами Червоної Армії з фронту і партизанів з тилу війська окупантів у листопаді 1918 року залишили Криве Озеро. Та село захопили петлюрівці, яких у березні 1919 року вигнали частини Червоної Армії.
Почав діяти ревком, який створив земельну комісію для розподілу землі між селянами. Він мобілізував трудящих на збирання продовольства і фуражу для Червоної Армії. Було передано їй 389 пудів хліба і 402 пуди фуражу. Для боротьби з бандами у Голті створюється батальйон особливого призначення 45-ї дивізії Червоної Армії, до якого увійшло й багато селян Кривого Озера.
На початку вересня 1919 року до села вдерлися денікінці, які встановили старі порядки, повертали землю власникам, грабували і вбивали людей. Безчинствували вони шість місяців, їм всіляко допомагали місцеві куркулі. 4 лютого 1920 року війська 403-го полку 454 дивізії визволили Криве Озеро. Тікаючи, білогвардійці вбили в селі близько 400 мирних громадян.
Наступного дня в обох частинах містечка було створено ревкоми. Усю діяльність свою спрямували вони на зміцнення Радянської влади. Під керівництвом ревкомів проводилися збори і мітинги селян, які приймали резолюції із закликом ставати на боротьбу з господарською розрухою. Поміщицька і лишки куркульської землі перерозподілялися між малоземельними і безземельними селянами.
В середньому припало по 1,6 десятини землі на їдця. На той час тут проживало 14 462 чоловіка. Криве Озеро як центр волості входило до Балтського повіту Одеської губернії.
Навесні 1920 року на Криве Озеро напала банда Омельяновича-Павленка. В правобережній частині села було вбито голову ревкому Ф. К. Максименка і його сім’ю, пограбовано жителів і звільнено заарештованих ворогів Радянської влади. Загін місцевої міліції розгромив бандитів.
У квітні 1920 року ревкоми передали владу щойно обраним Радам. Того ж року в Кривому Озері організувався партосередок з 6 чоловік (секретарем обрано місцевого жителя Ф. Ю. Чистяра)3, а через рік тут було створено комсомольську організацію, в якій налічувалось 19 чоловік. У тяжких умовах розрухи і голоду комуністи керували відбудовою господарства, боротьбою з куркульством. Важливу роль у зміцненні Радянської влади на селі відіграв створений влітку 1920 року комітет незаможних селян, до якого увійшло 120 селян-активістів. Його очолив комуніст С. О. Грінченко.
Міцніли зв’язки робітничого класу з селянством. Влітку 1920 року 56 робітників з Одеси приїздили до Кривого Озера ремонтувати сільськогосподарський реманент. До села було надіслано різні частини до плугів і сівалок, цвяхи і метал. У 1920 році Одеський губком партії послав у Криве Озеро медичних працівників для боротьби з епідеміями тифу, холери і віспи. Тут починає функціонувати інфекційний госпіталь на 25 ліжок, а через деякий час – народна лікарня. Згодом її розширили, відкривши хірургічне відділення на 25 ліжок та стоматологічний кабінет. Працювали дві початкові школи й інтернат для дітей-сиріт. Доросле населення відвідувало школу і 12 гуртків лікнепу. Того ж року відкрилося два народні будинки, при яких працювали гуртки художньої самодіяльності, музична секція, бібліотека з книжковим фондом 900 примірників.

Із задоволенням сприйняло селянство перехід до нової економічної політики. Відновлювалися посівні площі. Радянський уряд подавав допомогу селянам машинами, реманентом. 1921 року в Кривому Озері організовано 10 ТСОЗів, які об’єднали понад 212 дворів з 452 десятинами землі. Партійна організація дбала про поширення сільськогосподарських і економічних знань серед членів товариств. Вже в 20-х роках у селі діяли агрономічні курси і школи. В 1921 році до Одеси на курси соціалістичного будівництва, які готували голів ТСОЗів і рахівників, відряджено 14 службовців. У 1924 році організовано ще шість ТСОЗів. У другій половині 20-х років КНС зріс до 323 членів. Голова комнезаму Й. А. Бродовський був одночасно і головою ТСОЗу «Перемога». Згодом з’явилося ще 8 ТСОЗів. Першим колективним господарствам держава допомагала насінням, технікою, коштами; з фонду кредитування було відпущено 6,5 тис. карбоваївдів.
У 1923 році Криве Озеро стало центром однойменного району Первомайського округу Одеської губернії. З 1929 року тут працювали цегельний завод, шкіряно- дубильна, і кравецька майстерні, маслозавод, де було зайнято 150 робітників. Того року стала до ладу теплоелектростанція на 147 тис. кіловат.
Комуністи й комсомольці роз’яснювали біднякам і середнякам вигідність та перевагу колективних форм господарювання над одноосібними. Ядром для створення сільськогосподарських артілей були ТСОЗи. Першим організувався колгосп
«Агрокультура», згодом – ім. Шевченка, ім. Петровського, «Нове життя», «Колгоспний шлях» та ін. У 1930 році в 17 колгоспах об’єдналося 82 проц. всіх селян Кривого Озера, за якими було закріплено понад 13 тис. га землі.
Перші артілі зазнавали чимало труднощів. Не вистачало робочої худоби, не було можливостей обробити як слід землю. Так, до колгоспу ім. Леніна вступило 90 родин, але 80 з них не мали тягла. Колгосп ім. Будьонного мав лише 14 пар коней та 6 пар волів, якими обробляв 800 га землі. До колгоспів пролазили куркулі, які всіма засобами намагалися підірвати й розвалити молоді й незміцнілі господарства. У 1929 році вони зіпсували понад 70 цнт посівного матеріалу, отруїли 57 голів худоби, підбурювали селян не усуспільнювати свої господарства. Боротьбу з труднощами очолили райкоми партії і комсомолу, райвиконком. їх представники бували серед селян, розповідали про завдання партії та уряду, спрямовували комуністів, комсомольців і депутатів сільських Рад на вирішення завдань колективізації. Весною 1930 року колгоспники вже закінчили сівбу, тоді як їх односельці- одноосібники засіяли лише 11 проц. своїх площ. Якщо в 1930 році урожай зернових становив тут тільки 7,2 цнт з га, то через три роки – зріс до 12,6 центнерів.
У квітні 1932 року Криве Озеро відвідав Генеральний секретар ЦК КП(б)У С. В. Косіор, який ознайомився з життям села. Наступного року Голова ВУЦВКу Г. І. Петровський особисто попросив кривоозерців вислати йому для ознайомлення фінансово-економічні плани артілей. У вересні 1933 року в селі створено машинно-тракторну станцію. Велику організаторську і політичну роботу проводив політвідділ МТС серед механізаторів і колгоспників. Колектив Кривоозерської МТС не раз займав першість у соціалістичному змаганні серед МТС області. В 1939 році механізатори виробили 51,5 тис. га м’якої оранки замість запланованих 47,7 тис. га. Тракторист В. Ткачук обробив за рік своїм трактором 1240 га ріллі. Цього ж року МТС стала учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Ініціатор соціалістичного змагання траторна бригада Г. Сторожук‘ успішно виконувала свої зобов’язання, виорюючи кожним трактором по 900 га ріллі за рік. Бригада була учасником обласного конкурсу механізаторів. При МТС регулярно працювали курси механізаторів.
Врожайність зернових і технічних культур рік у рік підвищувалась. В 1939- 1940 рр. артілі зібрали по 22-24 цнт зернових з га. Усі господарства мали високопродуктивні ферми дійного стада, свино- і птахоферми. Надій молока від фуражної корови становив у середньому на рік 1700-2000 кг. В 1939-1940 рр. артілі ім. Шевченка та ім. Котовського вийшли на перше місце в
розвитку тваринництва та одержання високих урожаїв цукрових буряків у районному соціалістичному змаганні. Вони були учасниками ВСГВ у Москві.
Господарські успіхи, зростання добробуту трудящих Кривого Озера супроводжувалися підвищенням політичної свідомості та активності населення. В обговоренні нового проекту Конституції СРСР у 1936 році взяло участь все доросле населення. За кандидатів блоку комуністів і безпартійних під час виборів до місцевих Рад у 1939 році проголосувало 99,98 проц. виборців.

У 1936 році трудівники артілі ім. Петровського відрахували по одному трудодню і 200 крб. до фонду допомоги героїчній Іспанії. їх почин підтримали інші артілі та працівники всіх установ райцентру.
Партійні організації Кривого Озера, які об’єднували понад 70 комуністів, спрямовували зусилля трудівників села на успішне виконання п’ятирічних планів.
їм в усьому допомагали комсомольці, яких напередодні війни в селі було понад 200 чоловік. Вони брали активну участь у піднесенні господарства в своєму селі, а коли стала потреба, понад 20 юнаків і дівчат за комсомольськими цутівками поїхали на шахти Донбасу, Душею молоді був їхній вожак – секретар райкому комсомолу І. Шиманський, який у 1936 році обирався делегатом IX з’їзду ЛКСМУ. За ініціативою комуністів і комсомольців серед колгоспників та робітників МТС широко розгорнулося соціалістичне змагання. Так, ланка п’ятисотенниць, яку очолювала О. С. Стягайло, в 1936 році одержала з кожних 7,5 га по 500 цнт цукрових буряків. Учасниками ВСГВ були в 1939 році кривоозерські голови колгоспів В. Г. Бурлаченко, С. В, Фоменко, головний механік МТС П. А. Бродовський, ланкова І. Г. Барська, колгоспники Л. П. Модельський, Т. С. Нагнибіда та інші.
За роки довоєнних п’ятирічок у Кривому Озері побудовано цегельний завод, електростанцію, 4 парові млини, маслозавод, хлібопекарню. Відкрито кілька майстерень пошиття одягу і взуття. Працювали також харчокомбінат, дві їдальні, 12 магазинів. Заможніше стали жити колгоспники. У 1937 році члени артілі ім. Шевченка одержали по 8,5 кг зерна і по 2 крб. на трудодень, а колгоспники артілі ім. Котовського – по 5 кг та по 3 карбованці.
Такий же заробіток був і в 5-й інших артілях. Змінився зовнішній вигляд села. Майже удвічі збільшилася кількість індивідуальних будинків, зникли землянки. У 1936 році на кошти, зібрані за ініціативою комсомольців райцентру, тут споруджено пам’ятник В. І. Леніну. У передвоєнні роки в селі функціонували лікарня на 60 ліжок, амбулаторія, аптека, санепідстанція. Для дітей відкрили два дитячих садки і 5 ясел.В кінці 30-х років тут ліквідовано неписьменність. Працювали середня і 4 семирічні школи, відкриті в 1935-1936 рр., та 3 початкові. Понад 200 юнаків і дівчат навчалися у вищих і середніх спеціальних закладах. Відкрита в Кривому Озері 1936 року районна школа колгоспних кадрів випускала щорічно десятки молодих агрономів, зоотехніків, рахівників, бджолярів, бригадирів рільничих бригад та завідуючих фермами.
Культурно-освітню роботу серед населення провадили районний будинок культури із стаціонарною кіноустановкою і 4 колгоспних клуби. Традиційними стали великі народні свята, фестивалі музики, пісні і танцю. При Кривоозерській середній школі працювала капела бандуристів, балетний, хоровий та інші гуртки, які відвідувало багато дітей. Село було радіофіковане. Чимало його жителів, особливо молодь, захоплювалося спортом. Комсомольці організовували змагання, кроси, спортивні ігри.
Коли почалася Велика Вітчизняна війна, понад 1200 жителів села пішли на фронт. Ті, що залишилися, не шкодуючи сил працювали на спорудженні оборонних об’єктів, евакуювали на схід країни матеріальні цінності. Для боротьби з ворожими диверсантами кривоозерці організували винищувальний загін у складі 40 чоловік. Його очолив секретар райкому партії П. Г. Стеля.
24 липня 1941 року на підступах до села зав’язалися бої. В районі Голованівки, Кривого Озера і Первомайська фашисти сконцентрували 5 дивізій. Сили були нерівними. Нашим військам довелося відступити. 2 серпня 1941 року в село вдерлися німецькі та румунські загарбники. Почалися масові арешти і розстріли радянських людей. На каторжні роботи до Німеччини фашисти вивезли понад 100 юнаків і дівчат. Під керівництвом М. Ф. Семенова з с. Сирового Врадіївського району та при активному
сприянні місцевої вчительки комуністки Л. М. Новошицької на початку 1942 року організовано підпільну групу. У другій половині 1942 року її очолив офіцер Червоної Армії комуніст І. А. Гуртовий, який утік
з німецького полону і влаштувався агрономом у Кривоозерській претурі. Підпільна організація в складі 20 чоловік, що об’єднала на цей час 4 групи: Сирівську, Мазурівську, Врадіївську і Кривоозерську, встановила контакти з Богданівською Доманівського району та Савранською підпільними

організаціями. Саме за ініціативою останньої на початку 1943 року в Кривому Озері створюється кущова підпільна більшовицька організація, що об’єднувала підпільні групи Врадіївського, Люба- шівського, Доманівського і Кривоозерського районів. Керівником її став І. А. Гуртовий. Підпільники, кількість яких до середини 1943 року зросла до 33, встановили тісний зв’язок з партизанським загоном «Прибужець», а згодом – із загоном «Буревісник», що діяли у савранських лісах, а п’ятеро з них стали бійцями партизанського загону. Члени Кривоозерської підпільної організації постачали партизанам продовольство, одяг, медикаменти, забезпечували їх конспіративними квартирами. Так, було зібрано серед населення і відправлено до лісу близько 10 тонн борошна, понад 20 цнт м’яса, 12 цнт жирів та інших продуктів.
За час своєї діяльності підпільна організація провела кілька диверсій на залізниці, поширювала листівки і зведення Радінформбюро, одержувані із Саврані, залучила до збройної боротьби з німецько-румунськпми загарбниками близько 200 чоловік, чимало з яких взяло участь у бойових операціях партизанського загону. Підпільники закликали жителів села не виконувати наказів і розпоряджень окупаційних властей. Було сховано від окупантів і збережено до приходу Червоної Армії багато хліба, худоби, сільськогосподарських машин та інвентаря (за неповними даними – понад 30 тракторів, 40 комбайнів, близько 60 молотарок та ін.). Незважаючи на сувору заборону румунських властей, підпільники після великої роз’яснювальної роботи серед населення, організували восени 1943 року сівбу озимих на площі 17 тис. га. Це дало змогу в наступному році після визволення Кривого Озера виконати обов’язкові поставки до фонду Червоної Армії за рахунок озимої пшениці.
Натрапивши на слід підпільників, фашисти 27 листопада 1943 року заарештували І. А. Гуртового, Л. М. Новошицьку та інших. Протягом грудня в застінки гестапо потрапили також М. І. Щербатий, І. К. Блідар, П. М. Новошицький та інші – всього 23 чоловіка. Після жорстоких тортур у середині січня 1944 року патріотів стратили. Але підпілля продовжувало діяти. Здійснивши сміливу вилазку 14 січня 1944 року, партизани знищили охорону німецького концтабору, визволили 486 радянських військовополонених, більша частина яких влилася до загону, який аж до приходу Червоної Армії боровся з фашистськими окупантами.
29 березня 1944 року воїни 36-ї гвардійської Сталінградської дивізії 2-го Українського фронту визволили від фашистів Криве Озеро.
Хоробро билися на фронтах Великої Вітчизняної війни кривоозерці М. Д. Ткачук, Т. К. Коваль, А. В. Болтовський, О. Ф. Брагер, О. С. Кравцов, М. Г. Оводов, І. Г. Каблука, А. Т. Максименко, М. І. Бездітний, В. Є. Заболотний, яких нагороджено багатьма орденами і медалями Радянського Союзу. Смертю хоробрих полягло 720 жителів села.
Нечуване лихо принесла фашистська окупація селу. Гітлерівці закатували і знищили понад 860 кривоозерців. Повністю зруйнували МТС, цегельний завод, інкубаторну станцію, 4 парових млини, адміністративні споруди, спалили багато житлових будинків. Майже всю худобу вони відправили до Німеччини. Велику організаторську роботу провели Кривоозерська і Кривоозерська Друга сільські Ради, які були відновлені другого дня після визволення села. Під керівництвом райкому партії, райвиконкому, сільських Рад, територіальної партійної і комсомольської організацій, створених у квітні 1944 року, трудящі Кривого Озера почали відбудову МТС і колгоспів, налагоджували місцеву промисловість, роботу шкіл, лікарні, клубів і бібліотек.
У тяжких умовах довелося проводити 1944 року весняно-літні сільськогосподарські роботи. Не вистачало техніки і робочої худоби. Основною тягловою силою були коні та корови. На всіх ділянках виробництва працювали жінки і підлітки. Переміг ентузіазм людей, бажання якнайшвидше відбудувати зруйноване господарство. Колгоспники артілей сприянні місцевої вчительки комуністки Л. М. Новошицької на початку 1942 року організовано підпільну групу. У другій половині 1942 року її очолив офіцер Червоної Армії комуніст І. А. Гуртовий, який утік
з німецького полону і влаштувався агрономом у Кривоозерській претурі. Підпільна організація в складі 20 чоловік, що об’єднала на цей час 4 групи: Сирівську, Мазурівську, Врадіївську і Кривоозерську, встановила контакти з Богданівською Доманівського району та Савранською підпільними

організаціями. Саме за ініціативою останньої на початку 1943 року в Кривому Озері створюється кущова підпільна більшовицька організація, що об’єднувала підпільні групи Врадіївського, Люба- шівського, Доманівського і Кривоозерського районів. Керівником її став І. А. Гуртовий. Підпільники, кількість яких до середини 1943 року зросла до 33, встановили тісний зв’язок з партизанським загоном «Прибужець», а згодом – із загоном «Буревісник», що діяли у савранських лісах, а п’ятеро з них стали бійцями партизанського загону. Члени Кривоозерської підпільної організації постачали партизанам продовольство, одяг, медикаменти, забезпечували їх конспіративними квартирами. Так, було зібрано серед населення і відправлено до лісу близько 10 тонн борошна, понад 20 цнт м’яса, 12 цнт жирів та інших продуктів.
За час своєї діяльності підпільна організація провела кілька диверсій на залізниці, поширювала листівки і зведення Радінформбюро, одержувані із Саврані, залучила до збройної боротьби з німецько-румунськпми загарбниками близько 200 чоловік, чимало з яких взяло участь у бойових операціях партизанського загону. Підпільники закликали жителів села не виконувати наказів і розпоряджень окупаційних властей. Було сховано від окупантів і збережено до приходу Червоної Армії багато хліба, худоби, сільськогосподарських машин та інвентаря (за неповними даними – понад 30 тракторів, 40 комбайнів, близько 60 молотарок та ін.). Незважаючи на сувору заборону румунських властей, підпільники після великої роз’яснювальної роботи серед населення, організували восени 1943 року сівбу озимих на площі 17 тис. га. Це дало змогу в наступному році після визволення Кривого Озера виконати обов’язкові поставки до фонду Червоної Армії за рахунок озимої пшениці.
Натрапивши на слід підпільників, фашисти 27 листопада 1943 року заарештували І. А. Гуртового, Л. М. Новошицьку та інших. Протягом грудня в застінки гестапо потрапили також М. І. Щербатий, І. К. Блідар, П. М. Новошицький та інші – всього 23 чоловіка. Після жорстоких тортур у середині січня 1944 року патріотів стратили. Але підпілля продовжувало діяти. Здійснивши сміливу вилазку 14 січня 1944 року, партизани знищили охорону німецького концтабору, визволили 486 радянських військовополонених, більша частина яких влилася до загону, який аж до приходу Червоної Армії боровся з фашистськими окупантами.
29 березня 1944 року воїни 36-ї гвардійської Сталінградської дивізії 2-го Українського фронту визволили від фашистів Криве Озеро.
Хоробро билися на фронтах Великої Вітчизняної війни кривоозерці М. Д. Ткачук, Т. К. Коваль, А. В. Болтовський, О. Ф. Брагер, О. С. Кравцов, М. Г. Оводов, І. Г. Каблука, А. Т. Максименко, М. І. Бездітний, В. Є. Заболотний, яких нагороджено багатьма орденами і медалями Радянського Союзу. Смертю хоробрих полягло 720 жителів села.
Нечуване лихо принесла фашистська окупація селу. Гітлерівці закатували і знищили понад 860 кривоозерців. Повністю зруйнували МТС, цегельний завод, інкубаторну станцію, 4 парових млини, адміністративні споруди, спалили багато житлових будинків. Майже всю худобу вони відправили до Німеччини. Велику організаторську роботу провели Кривоозерська і Кривоозерська Друга сільські Ради, які були відновлені другого дня після визволення села. Під керівництвом райкому партії, райвиконкому, сільських Рад, територіальної партійної і комсомольської організацій, створених у квітні 1944 року, трудящі Кривого Озера почали відбудову МТС і колгоспів, налагоджували місцеву промисловість, роботу шкіл, лікарні, клубів і бібліотек.
У тяжких умовах довелося проводити 1944 року весняно-літні сільськогосподарські роботи. Не вистачало техніки і робочої худоби. Основною тягловою силою були коні та корови. На всіх ділянках виробництва працювали жінки і підлітки. Переміг ентузіазм людей, бажання якнайшвидше відбудувати зруйноване господарство. Колгоспники артілей
ім. Шевченка, ім. Ворошилова, «Зірка» восени 1944 року зібрали по 13-16 цнт зернових з га при зобов’язанні 9-10 цнт. По-ударному працювали ланки колгоспниць П. Т. Максименко і Н. Ф. Главенчук, які виростили по 200 цнт буряків, 12 цнт соняшнику і 22 цнт кукурудзи з га. План заготівель хліба і

продуктів тваринництва виконали достроково. Завдяки зусиллям сільрад і комуністів через місяць після визволення села почали працювати середня, семирічна і початкова школи, відновили роботу лікарня, районний будинок культури, 4 бібліотеки, 9 колгоспних хат-читалень; відкрилося 5 магазинів. Жителі Кривого Озера придбали облігації державних позик на суму 1,5 млн. крб., внесли з власних заощаджень на будівництво танкової колони близько 500 тис. карбованців.
Трудящі братніх республік допомагали кривоозерцям у відбудові народного господарства. З РРФСР йшли будівельні матеріали, машини. З Казахстану артілі одержали племінну худобу. Тільки в 1945 році від держави трудівникам села надано 92 тис. крб. кредиту. До 1950 року кривоозерські колгоспи повністю освоїли довоєнні посівні площі, відновили поголів’я великої рогатої худоби. На ланах працювало тракторів більше, ніж до війни. Повністю відбудовано місцеву промисловість. У колгоспах з’явилися нові передовики виробництва. Ланки П. Т. Максименко, І. Н. Байрак, І. М. Вовк з артілі ім. Шевченка у 1947 році виростили по 350-400 цнт цукрових буряків з га. Передові ланкові були нагороджені медаллю «За трудову доблесть». Того ж року 29 ланок колгоспу ім. Котовського одержали 250-260 цнт цукрових буряків з гектара.
В 1950 році 17 дрібних артілей села об’єдналися в чотири господарства: «Радянська Росія», «Заповіт Ілліча», ім. Свердлова та ім. Жданова, за якими закріпили 15,9 тис. га земельних угідь, з них близько 11,5 тис. га орної землі. Це сприяло раціональнішому використанню землі і техніки, підвищенню продуктивності праці. Уже в перші роки після об’єднання трудівники артілі ім. Жданова збирали зернових по 22-23 цнт з га. Більше 20 цнт зерна з га збирали й інші колгоспи.
Піднесенню громадського тваринництва значною мірою сприяло здійснення рішень вересневого (1953 р.) Пленуму ЦК КПРС. На відповідальні ділянки направлено комуністів і комсомольців. Розширювалась кормова база, на фермах провадилася механізація трудомістких робіт. За два роки тут було збудовано 11 тваринницьких приміщень замість 8 запланованих. Тільки за  1954-1956 рр. надій молока від кожної корови підвищився на 400-600 кг, на 30 проц. збільшився настриг вовни.
Швидкими темпами розвивалися всі галузі виробництва. Значних успіхів добилися трудівники артілі ім. Жданова. У 1958 році вони зібрали на кожному га по 30 цнт озимої пшениці і по 300 цнт цукрових буряків. Доярки М. І. Бойко і Д. К. Гнатенко надоювали від кожної корови понад 4 тис. кг, а 14 доярок – по 3 тис. кг молока. Фермі, на якій вони працюють, одній з перших в області (в 1954 році Кривоозерський район увійшов до складу Миколаївської області) присвоєно почесне звання колективу комуністичної праці. За високі показники у виробництві сільськогосподарської продукції колгосп ім. Жданова в 1958 році став учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки, був нагороджений дипломом 1-го ступеня та премійований вантажною і легковою автомашинами. Значно перевиконали свої зобов’язання та планові завдання артілі «Радянська Росія», «Заповіт Ілліча», ім. Свердлова.
За роки семирічки трудящі наполегливо підвищували продуктивність праці, збільшували виробництво сільськогосподарських продуктів. На кінець 1964 року колгоспники виробили на 100 га угідь по 299,6 цнт молока, одержали по 24,7 цнт зернових з га. Грошові прибутки зросли до 3754 тис. карбованців. Високими виробничими показниками зустріли кривоозерці 50-річчя Радянської влади. Колгоспники артілі «Радянська Росія» виконали план продажу державі зерна на 108 проц., м’яса – на 109 проц., яєць – на 154 проц. Протягом восьмої п’ятирічки зміцніла технічна оснащеність господарств. На кінець 1970 року вони мали 81 трактор, 47 комбайнів, 68 автомашин та багато іншої сільськогосподарської техніки. В колгоспах села працювало 190 механізаторів.
Найкращих наслідків у змаганні до 100-річного ювілею В. І. Леніна добилися трудівники артілі ім. Жданова. В 1970 році колективу цієї артілі, яка зайняла перше місце в районі по виробництву сільськогосподарської продукції, вручено перехідний Червоний прапор обкому партії та виконкому обласної Ради депутатів трудящих, а також занесено на обласну Дошку пошани.
Не відставав і колгосп «Радянська Росія», який продав державі 108 тис. цнт зерна, 531 тис. цнт цукрових буряків, 58,6 тис. цнт молока, понад 10 тис. цнт м’яса та багато іншої сільськогосподарської продукції. Комбайнер, ударник комуністичної праці А. Т. Гулько за восьму п’ятирічку намолотив

близько 40 тис. цнт зерна. Його ім’я занесено на районну й обласну Дошки пошани. Багато років трудиться на свинофермі маточного поголів’я А. П. Кравцова, яка 1970 року від кожної свиноматки одержала по 22 поросят. Доярка А. Г. Стягайло за 10 місяців 1970 року надоїла від кожної корови по 3105 кг молока.
Понад 600 жителів Кривого Озера працює на місцевих підприємствах: маслозаводі, харчокомбінаті і райпромкомбінаті. Останній включає в себе цегельний завод, черепичний цех, лісопилку. Тут діють інкубаторно-птахівнича станція, транспортне автопідприємство з 103 автомашинами й автобусами. Збільшився обсяг будівельно-монтажних робіт Кривоозерського «Міжколгоспбуду», який здійснює будівельні роботи у 18 колгоспах.
Керівною і спрямовуючою силою трудівників села є партійні організації колгоспів, підприємств та організацій, які на 1971 рік налічували 156 комуністів. їм в усьому допомагали комсомольські організації, що об’єднували тоді ж понад 880 юнаків і дівчат. 670 кращих трудівників села нагороджено ювілейною медаллю «За доблесну працю. На відзнаку 100-річчя з дня народження В. І. Леніна». 24 передовики колгоспів і підприємств занесено до районної Ленінської книги трудової слави.
За успіхи, досягнуті в розвитку сільського господарства, урядовими нагородами відзначено багатьох трудівників Кривого Озера, серед них П. М. Мурахівського, А. Д. Поманського, О. М. Мержієвську, Д. К. Гнатенко, К. І. Лаврик,
С. П. Шевчука – орденом Леніна; І. А. Голоту, П. П. Кравцову, І. А. Крохмаля, Є. П. Гнатенко,
A. Ф. Чемерецького, С. І. Криянівську, П. Т. Максименко, П. Н. Максименка, Г. 3. ІГянтковську, Н. І. Сапіган та інших – орденом Трудового Червоного Прапора. Високого звання Героя Соціалістичної Праці удостоєно знатну доярку К; А. Бойко, а також колишнього першого секретаря Кривоозерського райкому КП України М. Г. Гацуца, якого комуністи області обирали делегатом на XX з’їзд КП України.
Зустрічаючи XXIV з’їзд КПРС і XXIV з’їзд КП України, трудящі
селища взяли підвищені зобов’язання у виконанні планів нової п’ятирічки, зокрема – щодо впровадження високоврожайних сортів пшениці і кукурудзи, поліпшення племінної справи у тваринництві, механізації трудомістких процесів тощо.
Рішенням облвиконкому від 11 грудня 1970 року село Криве Озеро віднесено до категорії селищ міського типу; Кривоозерська і Кривоозерська Друга сільради об’єднані в одну Кривоозерську селищну Раду депутатів трудящих, яка налічує 97 депутатів, серед них 56 комуністів і 14 комсомольців. Передова ланкова колгоспу «Радянська Росія» К. І. Бутькова обрана депутатом обласної Ради.
Рік у рік поліпшується добробут населення. Протягом 1965-1969 рр за рахунок районного бюджету в селі побудовано 6 одноквартирних, два дванадцяти- квартирних і один шістнадцятиквартирний житлові будинки, гуртожиток школи механізації на 120 місць, стадіон. У 1972 році завершиться будівництво дванадцяти- квартирного житлового будинку, ательє мод. Індивідуальні забудовники на свої збереження спорудили 240 власних будинків. Жителі села мають 46 легкових автомобілів, 336 мотоциклів, понад 1200 телевізорів, 900 пральних машин, близько 1400 холодильників. У місцевій ощадкасі – 3,7 тис. вкладників. Сума їх внесків становить понад 2 млн. карбованців.
Добре налагоджено медичне обслуговування трудящих. Тут є лікарня на 100 ліжок, пологовий будинок, протитуберкульозний диспансер, поліклініка, санітарно-епідеміологічна станція, 5 фельдшерсько-акушерських пунктів, аптека. В них працюють 18 лікарів і близько 80 працівників із середньою спеціальною освітою. Для маленьких жителів села збудовано 11 дитячих ясел і садків.
У двох середніх, двох восьмирічних, двох початкових школах навчається 1868 учнів та працює 135 вчителів, серед яких – заслужена вчителька УРСР B. П. Бечуцька. 1000 юнаків і дівчат підвищують освіту у заочній середній школі. Відкрито сільське професійно-технічне училище, музичну школу та школу крою і шиття. Діти колгоспників, робітників, онуки колишніх безправних і неписьменних селян нині очолюють важливі ділянки народного господарства. Тільки з випускників середньої школи № 1 262 стали

вчителями, 95 – агрономами і зоотехніками, 122 – лікарями, 22 – науковими працівниками, 15 – юристами. Й. С. Пасхавер – доктор економічних наук, а Й. О. Дзендзелівський (уродженець с. Мазурового) – доктор філологічних наук.
Культосвітні заклади проводять велику роботу по комуністичному вихованню трудівників села, особливо молоді. При районному будинку культури працює університет культури. У селі є 5 колгоспних і бригадних клубів на 1200 місць, 120 молодих трудівників беруть участь у гуртках художньої самодіяльності. В 1965 році 12 учасників художньої самодіяльності районного будинку культури
премійовані путівками для поїздки до Москви на Виставку досягнень народного господарства. Частими гостями кривоозерців є професійні мистецькі колективи. Тут виступали артисти Миколаївського українського музично-драматичного театру, обласної філармонії, Київського академічного українського драматичного театру ім. І. Я. Франка, Одеської та Новгородської державних філармоній, Київського й Одеського цирків.
До послуг населення 4 сільські, 2 районні бібліотеки з книжковим фондом понад 70 тис. томів, 3 профспілкових, бібліотеки шкіл і профтехучилища. Кінотеатр обладнано широкоекранною апаратурою. Селище повністю радіофіковане. 15 270 примірників газет і журналів передплатили трудящі Кривого Озера в 1971 році. У дні революційних свят комсомольці організовують зустрічі молоді з ветеранами Жовтня, громадянської і Великої Вітчизняної воєн, ветеранами партії і комсомолу, передовиками праці. 9 травня 1968 року відкрито пам’ятники партизанам- підпільникам, які вчилися в школі № 1: Л. М. Новошицькій та М. І. Щербатому. Живим пам’ятником героям є посаджений біля школи великий сад.
Протягом дев’ятої п’ятирічки в селищі буде збудовано восьмирічну школу на 190 і середню на 550 місць, дитячий комбінат, будинок культури в колгоспі «Радянська Росія», готель на 50 місць, універмаг, кафе-ресторан, автовокзал.
Перед трудящими Кривого Озера, яке стає селищем високої комуністичної культури, відкриваються широкі перспективи дальшого розвитку.

http://tic.mk.ua

Кривоозерський район засновано в 1923 році. Розташований на північному заході Миколаївської області, загальна площа району 814 км2, що складає 3,2% території області.

Район межує на півночі з Кіровоградською областю (Голованівським районом), на заході – з Одеською областю (Любашівським та Савранським районами), на сході – з Первомайським та на півдні – з Врадіївським районами Миколаївської області.

Населення району – 26,5 тис. чол..

Загальна площа лісового фонду – 4532 га, або 5,9 % площі району. Водні ресурси: річки Південний Буг, Кодима і Бульбока, є також 137 водоймищ загальною площею 368,5 га.

Ґрунт – чорнозем . З природних багатств відома в Україні, Молдові та в далекому зарубіжжі мінеральна сульфатно – хлоридно – гідрокарбонатна магнієво – карбонатна вода. Природні та кліматичні умови сприятливі для розвитку сільського господарства.

На території району знаходиться 1 селищна та 15 сільських рад, до складу яких входять 26 населених пунктів.

Адміністративним, господарським і культурним центром району є смт. Криве Озеро, яке розташоване на півдні району. Знаходиться від обласного центру м. Миколаєва на відстані 237 км, на перехресті транспортних сполучень біля траси Київ-Одеса, на відстані 178 км від Одеси та до Києва.

Найближча залізнична станція – Любашівка, за 17 кілометрів від Кривого Озера.

Територія селища – 75,3 км2, що становить 9,2% від загальної площі району.

Населення селища – 8300 чоловік, налічується 3054 двори та 16 багатоповерхових будинків. В селищі добре розвинена сфера торгівлі та побутового обслуговування населення, зосереджена основна частина промислових підприємств та фінансових структур району, розвинена сітка мереж водопроводу та каналізації.

В районі налічується 27 об’єктів громадського харчування – це в основному бари та кафе.

Фінансові структури в районі в основному представлені банківськими установами, а зокрема: відділення Миколаївської обласної дирекції „Райфайзенбанк Аваль“, відділення Миколаївського філіалу „Приватбанку“ „Державного ощадного банку України“, також знаходиться 12 сільських відділень Ощадбанку.

В районі налічується автодоріг загальнодержавного користування 144 км., загального користування – 1050 км.

В районі одна транспортна організація, яка займається перевезенням пасажирів на міських, приміських, обласних та міжобласних маршрутах.

На території району функціонує 21 сільський будинок культури, районний Палац культури, 22 бібліотеки, дитяча музична школа, районний історико-краєзнавчий музей, 6 сільських музеїв. Пам’ятників історії та культури – 55.

Візитною карткою Кривоозерського району є ЗАТ «Харчова фабрика» та її відома далеко за межами області продукція – мінеральна вода „Кривоозерська“, яка неодноразово перемагала на різних престижних виставках і конкурсах. Вода «Кривоозерська» має дві золоті медалі, як краща столова вода України. Також на харчосмаковій фабриці випускають хлібні та макаронні вироби. Тут здійснюється переробка соняшника на олію.

До найстаріших пам’яток архітектури та містобудування району належать адміністративний будинок (нині музична школа, середини 19 століття), будинок товариства «Саламандра» (нині краєзнавчий музей, 1846 рік), костьол (збудований у 1819 році архітекторами братами Иолойськими), Параскевська церква (с. Криве Озеро, 1762 рік), Церква Різдва Богородиці (смт Криве Озеро, друга половина, 19 століття), земська школа (кінець 19 століття, с. Велика Мечетня), учбовий корпус (кінець 19 століття, с. Велика Мечетня), садиба адмірала російського флоту В.С. Завойка, (1865 рік), флігель (нині склади, с. Велика Мечетня, 1865 рік), могила і пам’ятник адміралу В.С. Завойку, Іоано-Богословська церква (с. Мазурове друга половина 19 століття), садиба – маєток генерала М. Воєводського (нині середня школа с. Мазурове, 19 століття), садибний будинок і парк с. Мазурове (початок 19 століття). Також, досить екзотичними місцями району вважаються майже трьохсотлітнє старе єврейське кладовище, діюче й досі та місце де ріс старовиннй дуб, посаджений нібито самим гетьманом Богданом Хмельницьким.

……………………………………………

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

КРИВООЗЕРСЬКОГО РАЙОННОГО СУДУ МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

http://ko.mk.court.gov.ua/

В «Хронологічному огляді історії Новоросійського краю в 1731 —1829 роках», за 1836 рік значиться, що поселення засновано українцями, росіянами, молдованами, на схрещенні важливих торгових чумацьких шляхів з Польщі в Крим, з Молдови й пониззя Дунаю — у Київ і Чигирин.

Існує кілька усних переказів-легенд про походження самої назви Криве Озеро. З них найбільш часто згадуваними є дві. Перша — селище назване так через звивисті криві берега озера, утвореного в давнину старорічищем Кодими. Друга версія є. Наш край не раз бував у жорстоких битвах. Настільки кривавих, що після однієї з них сніг, що почав танути, і вода в озерах стали червоними (кривавими) від крові. Відтоді це місце начебто одержало назву Криваве Озеро, з часом трансформувавшись у Криве Озеро.

Ці землі були захвачені Польщею у XVI столітті належали магнату Любомирському, який дозволив селитися тут мілкій шляхті, молдованам, а також кріпосним втікачам, надавши їм деякі тимчасові послаблення.

Правий берег річки Кодима засвоювали вихідці із Північної України і запорожці.

Старшини, послані Запорозьким кішем в цей район в 1764-1967 рр. повідомляли про наявність ханської слободи, що «…заведена населенням у 1762 році». В 1764 р. у ній налічувалось 40 хат.

Слобода рахувалась власністю ханського каймакана Якуб-аги.

Після русько-турецької війни 1787-1791 рр. землі продовж правого берегу Кодима відійшли до Росії, 1793 році коли Правобережна Україна з’єдналася з Лівобережною у складі Російської держави, в результаті нового адміністративного розподілу Криве Озеро увійшло до складу Подільського намісництва, а в 1797 р. – в Балтський уїзд Подільської губернії.

В лівобережній частині села в основному жили кріпосні селяни , яка в кінці XVIII сторіччя стала значним торговим пунктом де поселялися мілкі торговці, лавочники, ремісники, міщани, обіднілі дворяни. З 1804 року ця частина села згадується як містечко, в якому проживало 3472 чоловіка. За даними 1859 року у сільському південному поселенні Криве Озеро Ананьївського повіту Херсонської губернії мешкало 2185 осіб. Налічувалось 319 дворових господарств, існувала православна церква, відвідувались базари.

Напередодні першої світової війни в Кривому Озері проживало 10263 чол., в 1919р.-14462 чол., та Криве Озеро входило до Балтського уїзду Одеської губернії. В 1923 році, при проведенні адміністративно-територіального поділу УРСР відповідно до Постанови №310 ВУЦВК від 7 березня 1923 року, Криве Озеро стало центром одноіменного району Первомайського округу Одеської губернії. А в 1954 році Кривоозерський район виділився із Одеської області та увійшов до складу Миколаївської області.

Кривоозерський район займає площу 81443 га 3,2% загальної території області.

Ресурси: річки: Південний Буг, Кодима і Бульбока, а також 137 водойм загальною площею 368,5 га.

Лісові масиви: загальна площа лісового фонду – 4857 га або 5,9%.

Загальна площа сільськогосподарської землі 71222 га (пашня – 61183 га,багаторічні насадження – 2120 га, сінокоси – 42,9га, пасовища – 6307га).

Населених пунктів – 27(смт Криве Озеро та 26 сіл), які об’єднуються однією селищною радою і 15 сільськими радами.

Середня чисельність населення на 01.08.2012 року – 25500осіб, міського населення – 8 тис.чол., сільського 17,5 тис.чол.

Район межує на півночі із Кіровоградською областю (Голованівський район), на заході з Одеською областю (Любашівський, Савранський райони), на сході з Первомайським, на півдні – з Врадіївським районами Миколаївської області.

 

Адміністративним, господарським і культурним центром району є смт Криве Озеро, яке розташоване від обласного центру Миколаєва на відстані 220 км, від Одеси – 178 км. Найближча залізнична станція – Любашівка, за 17 кілометрів від Кривого Озера. На території Кривоозерського району проходить 4 км Південної залізничної дороги.

Протягом 1947-1948 pp. сесіями обласних Рад депутатів трудящих терміном на 5 років було обрано нові склади обласних судів. 30 січня 1949 р. уперше відповідно до Конституції УРСР (ст. 108) і Закону СРСР „Про судоустрій“ 1938 р. відбувалися вибори народних суддів громадянами району на основі загального, прямого та рівного права при таємному голосуванні. Порядок виборів детально визначався у Положенні про вибори народних суддів від 10 жовтня 1948 р. Народні судді та народні засідателі обиралися на три роки. Для кандидатів установлювався віковий ценз — 23 роки.

На підставі Указу Президії Верховної Ради СРСР від 30 серпня 1956 року обласне управління Міністерства юстиції було ліквідовано і функції судового управління народними судами були передані обласному суду. Мін’юст УРСР, а також інших республік отримав статус союзно-республіканського міністерства. На обласні суди покладалися не властиві для судових органів функції керівництва нотаріальними конторами, виконанням судових рішень і вироків у частині майнових стягнень, контролю за усією діяльністю народних судів, проведення в них ревізій. Народні суди отримали право призначати судових виконавців.

Завдання правосуддя та нові засади реформування судової системи визначили прийняті наприкінці 1958р. Основи законодавства Про судоустрій Союзу РСР, союзних і автономних республік, а також Закон „Про судоустрій“ УРСР від 30 червня 1960 р. Зміни торкалися передусім організації та діяльності низової ланки судової системи. Замість дільничної системи народних суддів встановлювалися єдині народні суди району чи міста, які тепер обиралися не на три, а на п’ять років. Народні засідателі обиралися на два роки зборами трудових колективів. Судові справи між суддями розподілялися за територіальним принципом, тобто за кожним суддею закріплювалася певна територія району (міста). Народні суди мали звітувати про свою діяльність перед відповідними Радами, а народні судді — перед виборцями.

Підвищити роль громадськості у здійсненні правосуддя давали змогу керовані судами самодіяльні органи — Ради народних засідателів. Відновили діяльність товариські суди, що виникли в 20-х роках для боротьби з порушниками дисципліни праці. Згідно з Положенням про товариські суди Української РСР від 15 серпня 1961 р. їх підсудності підлягали справи про антигромадські вчинки й злочини, за скоєння яких не передбачалося кримінальне покарання. Товариські суди застосовували переважно заходи громадського впливу, а в разі необхідності могли порушувати клопотання перед народними судами про застосування кримінального покарання. Справи розглядалися колегіально — трьома членами товариського суду.

Проте, спроба децентралізувати управління судовою системою виявилася невдалою, і в 1962 р. поновився попередній порядок загального керівництва судами з боку Мін’юсту та його органів.

Указом Президії Ради УРСР від 6 жовтня 1970 року було створено Міністерство Юстиції УРСР та відділи юстиції облвиконкому. В зв’язку з створенням відділів юстиції структура і функції обласного суду змінились. 30 грудня 1970 року обласним судом були передані відділу юстиції функції управління і організації народними судами.

Після придбання Україною суверенітету у грудні 1991 року в країні в органах влади всіх рівнів відбувається реформування. Здійснюється удосконалення судової системи, діяльності судів.

Згідно Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону Української PCP «Про судоустрій Української PCP», Кримінально-процесуального та Цивільно-процесуального кодексів Української PCP» від 17 червня 1992 року № 2464-12 судовий процес проводиться суддею одноособово за участю прокурора, адвокатів, секретаря. Народні засідателі участі в судовому процесі не приймають. Це знайшло відображення у назві суду: з 1993 року він діє як Кривоозерський районний суд Миколаївської області.

З початку 2002 року згідно Закону України «Про судоустрій», прийнятому 7 лютого 2002 року, суд має назву – місцевий Кривоозерський районний суд Миколаївської області.

 

З початку 2003 року організаційне забезпечення діяльності органів судової влади покладено на Державну судову адміністрацію України.

 

З 03.08.2010 року набрав чинності Закон України „Про судоустрій і статус суддів“, з прийняттям якого в Україні утворені Вищі спеціалізовані суди в тому числі Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальнх справ, в судах введена автоматизована система документообігу, технічний запис судових процесів по кримінальним, цивільним, адміністративним справам.

 

З метою забезпечення роботи суду по здійсненню правосуддя, узагальнення судової практики та іншої діяльності в Кривоозерському районному суді Миколаївської області діє апарат суду, на який також покладається робота по діловодству.

 

Діяльність суду при здійсненні правосуддя спрямована на зміцнення законності та правопорядку, запобігання злочинам та іншим правопорушенням.

В серпні 2003 року вперше для потреб Кривоозерського районного суду Миколаївської області територіальним управлінням ДСА України в Миколаївській області був придбаний комп’ютер, кількість яких щорічно зростає.

В зв’язку з технічним прогресом, який досяг і судової системи, забезпечення судів оргтехнікою, впровадження в судах комп’ютерних програм, до штатного розпису Кривоозерського районного суду в 2008 році була включена посада головного спеціаліста з інформаційних технологій.

Згідно штатного розпису на 2013 рік, до складу Кривоозерського районного суду входять такі посади:

№ з/п Назва структурного

підрозділу та посад

Кількість

штатних посад

1 2 3
1 Голова суду 1
3 Суддя 2
4 Помічник судді 3
5 Керівник апарату 1
6 Заступник керівника апарату 1
7 Консультант з кадрової роботи 1
8 Головний спеціаліст з інформаційних технологій 1
9 Старший судовий розпорядник 1
10 Судовий розпорядник 1
11 Секретар судового засідання  3
12 Секретар суду 3
13 Старший секретар 1
14 архіваріус 1
15 Прибиральниця службових приміщень 1
Усього за штатним розписом 21

Відповідно до вимог ч.4 п.п. 1,3,4,9,10 ст.234 ЦПК України 2004 року розгляд цивільних справ окремого провадження проводиться судом у складі одного судді і двох народних засідателів:

  • обмеження цивільної дієздатності фізичної особи , визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності;
  • визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою;
  • усиновлення;
  • надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку;
  • примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу.

Протягом березня-квітня 2011 року рішеннями селищної та сільських рад затверджено 20 народних засідателів Кривоозерського районного суду:

Бездітна Ольга Володимирівна,

Бермас Олександр Іванович.

Біденко Рима Михайлівна,

Кибик Анатолій Петрович,

Зайченко Юрій Олександрович,

Кір’єв Володимир Валерійович,

Крижанівська Валентина Дмитрівна,

Кутельмах Ольга Миколаївна,

Ложкар Наталя Валеріївна,

Ляховський Василь Станіславович,

Мартинюк Тетяна Борисівна,

Олійник Костянтин Стратонович,

Пасічник Микола Васильович,

Плаксивий Ігор Федорович,

Плаксивий Олександр Миколайович,

Ратушняк Галина Леонідівна,

Столяр Олександр Петрович,

Тута Тетяна Іванівна,

Чередніченко Валентина Василівна,

Шуміловська Тетяна Павлівна.

 

20 листопада 2012 року в зв’язку з набранням  чинності Кримінального процесуаьного кодексу України, за поданням територіального управління Державної судової адміністрації Кривоозерської районною радою 17 серпня 2012 року на ХІV сесії шостого скликання рішенням №14 затверджено список присяжних Кривоозерського районного суду Миколаївської області в кількості 9 чоловік:

Бардичевська Валентина Володимирівна,

Волошанівський Василь Дмитрович,

Гордійчук Володимир Андрійович,

Коршомний Василь Павлович,

Крижанівський Сергій Григорович,

Лаврик Лілія Миколаївна.

Поліщук Зінаїда Григорівна,

Хмарський Михайло Вікторович,

Ящук Анатолій Данилович.

Відповідно до вимог ст.31 КПК Укрїни кримінальні провадження в суді першої інстанції щодо злочинів за вчинення яких передбачено покарання у виді довічного позбавлення волі здійснюється колегіальносудом у складі трьох професійних суддів, а за клопотанням обвинуваченого – судом присяжних у складі двох професійних суддів та трьох присяжних.

Першими суддями, які здійснювали правосуддя були:

  • До війни – суддя Величко;
  • З 1944 року – суддя Кобець;
  • З 1947 року по грудень 1951 року Ротар Микола Петрович;
  • З грудня 1951 по 1971 рік Погрібний Олексій Якович;
  • З 1971 по 1976 року Чернов Микола Олексійович;
  • З 1976 по 1981 рік Халін Віктор Іванович;
  • З 1981 по 16.06.1986 рік Грушковський Микола Олексійович;
  • З 11.08.1986 по теперішній час суд очолює Кондрачук Анатолій Петрович;
  • З 22.12.1993 року суддею працює Микитей Лариса Леонідівна;
  • З 14.11.1996 р. по 01.03.2010 р. суддею працював Дулдієр Анатолій Іванович;
  • З 22.02.2011 р. суддею працює Репушевська Олена Віталіївна.

 

 

Згідно даних архіву, в період роботи суддею Погрібного О.Я. в склад суду входили секретар судових засідань Піщуліна Антоніна Василівна, потім Гулько Григорій Пилипович, судовий виконавець Голобродський Антон Олексійович, конюх Грушецький Іван Іванович, потім Душенківський Володимир Володимирович, технічний працівник Мар’янова Анастасія.

Суд займав ½ частину приміщення бувшої бібліотеки по вулиці Шевченка,5, іншу частину займав відділ КДБ. Мав біля одного гектара землі, сінокіс, конюшню, бричку, санки, віз, пару коней, щоквартально державою виділявся наряд на фураж, в період збирання врожаю конюх відряджався на збирання врожаю, отримував солому, в лісі орендували земельну ділянку, на корм сіяли кукурудзу,буряки.

По категоріям розгляду справ до 50% складали справи УПОВМІНЗАГУ (утримання сільгоспподатку уповноваженого Міністерства заготівель), утримання недоїмки на доходи від виробництва сільгосппродуктів (молока, м’яса, шерсті) до 20% та справи про розірвання шлюбу, утримання аліментів, встановлення юридичних фактів.

Значну кількість кримінальних справ складали справи щодо крадіжок за ст.ст. 1,2,3,4 Указів Президії Верховної Ради СРСР від 04.06.1947 р. «Про кримінальну відповідальність за крадіжку державного та громадського майна» та «Про посилення охорони особистої власності громадян», які діяли до 1961 року – частина четверта відповідних Указів передбачала кримінальну відповідальність (за крадіжку зерна нового врожаю) до 25 років позбавлення волі та за крадіжку особистого майна до 20 років позбавлення волі.

А також, згідно Указу Президії Верховної Ради СРСР від 1942 року справи про кримінальну відповідальність за невиробіток мінімуму трудоднів.

Велику кількість складали адміністративні справи за самовільне залишення навчання в школах фабрично-заводского навчання та справи про самовільне залишення робіт по відбудові шахт та заводів.

В проваджені суду знаходились сотні таких справ, тому склад суду в понеділок здійснював виїзд для розгляду справ, у виїздних засіданнях суд підбирав справи по категоріям та населеним пунктам, протягом неділі почергово слухав справи, переїжджаючи із села в село справи слухались після роботи, а також ввечері, склад суду ночував у хаті визначеній колгоспом, повертаючись в суботу.

З травня 2009 року Кривоозерський районний суд розміщений на другому поверсі за адресою вулиця Шевченко, 1а, в приміщенні бувшого агробанку «Україна», яке орендовано в управлінні Державного казначейства. Суд має сім кабінетів, архів, гараж та два зали судових засідань.

Працівники, які віддали більшу частину свого життя служінню Феміді.

  • Піщуліна Антоніна Василівна – до 1947-1950 рр. та з 1970 по 1973 рік секретар судових засідань;
  • Гулько Григорій Пилипович з 01.01.1951 р. по 1968 рік секретар судових засідань, з 1980 року будучи народним засідателем, щорічно виконував обов’язки судді під час його відсутності (відпустки та хвороби) та протягом трьох місяців в 1981 році і в період з травня 1986 р. по вересень 1986р. А з 1992 року по 15.11.1999 рік працював помічником судді;
  • Кривошеєва Валентина Антонівна – секретар суду з 14.03.1972 по 10.08.1981 р.;
  • Комишенко Ольга Серафимівна – судовий виконавець та старший судовий виконавець з 1979 по 1995 р.;
  • Мовчан Тетяна Григорівна – секретар судового засідання та судовий виконавець з 14.04.1977 року по 1995 рік;
  • Загодіренко Феодосія Михайлівна – секретар суду з 19.12.1994 року по 14.01.2011р.

 

Тривалий час у суді працюють:

 

  • керівник апарату суду Ковальчук Л.В. з 08.08.1988 року;
  • консультантом з кадрової роботи Волошанівська Н.В. з 01.03.1993 року;
  • секретар суду Канчура Л.М. з 01.12.1994 року;
  • старший судовий розпорядник Стягайло В.І. з 1999 року;
  • старший секретар суду Мірошник Н.Ю. з 02.04.2001 року;
  • заступник керівника апарату суду Протасевич Д.М. з 03.03.2003 року.
  • Старе приміщення суду

Нове приміщення суду

 

Вестибюль

 

Коридор

Канцелярія суду

Приймальна голови суду

 

Кабінет голови суду

Зал судових засідань 1

Зал судових засідань 2

 

Advertisements